У присмерку небесних володінь
Рожеву постіль постелило сонце,
А звідти дивним сяйвом у віконце
Майнула тиха ледь помітна тінь.
Серпанком розлилася по стіні
У ледь рожевих відблисків марноту,
Тендітну мить вечірнього заходу
Вплела в рожеві квіти неземні.
Та й зникла, ніби мрія осяйна,
Звичайну квітку залишивши в вазі…
( Т. Чорновіл )
Немає коментарів:
Дописати коментар